Робота без кордонів: українська молодь їде на заробітки до Польщі
Починаючи з 2014-го Польща стала справжньою заробітчанською Меккою для українців. Туди їдуть всі – від малого до старого, як то кажуть. Уявити трудову міграцію до цієї країни без молоді вкрай важко. Робота на тамтешніх заводах та у сільському господарстві нелегка, тому в оголошеннях агентств часто вказується, що у пріоритеті молоді люди. Тай й сама українська молодь вибирає західний напрямок працевлаштування через безробіття і відсутність досвіду.
Трудовий мігрант з України молодіє
В Україні про масовий відтік молоді у пошуках роботи за кордон говорять часто і багато. Масмедіа, суспільство, а політики, навіть вписують цю проблему до своїх передвиборчих програм. Однак ніхто не знає точної кількості молоді, згідно українського законодавства це люди до 35 років, яка працює чи працювала за кордоном, чи конкретно в Польщі. Звідси невідомі і проблеми з якими стикаються молоді трудові мігранти, а значить і потенційні шляхи подолання, чи хоча б зменшення відтоку молодих робочих рук.
Щоправда, нелегко порахувати і українців загалом, які через зміну геополітичного вектора, в останні п’ять років, за даними Держстату, стали більше їхати до Польщі, ніж до Росії.
Понад десять джерел називають різну кількість українських заробітчан у сусідній країні.
Одне з найновіших досліджень, проведене польською дослідницькою компанією Selectivv за оригінальною методикою, говорить, що 1,27 мільйона українців перебували на території Польщі в січні 2019-го. Рахували за допомогою смартфонів. Спеціалісти визначили, скільки цих мобільних пристроїв у Польщі налаштовані на українську чи російську мови і хоча б раз приєднувалися до мереж українських мобільних операторів.
Ця масштабна розвідка стверджує, що 38% українців у Польщі — молодь від 21 до 30 років. Однак скільки серед них саме трудових мігрантів невідомо.
Центр економічної стратегії (Україна) дослідив, що частка трудових мігрантів у віці 18-25 у Польщі за період 2013—2015 років дорівнювала 39%.
Грунтовна розвідка Німецької консультативної групи в Україні, опублікована аналітичною платформою VoxUkraine вкотре доводить, що 41 % трудових мігрантів з України в усіх напрямках молодші за 35 років. Серед трудових мігрантів до Польщі, згідно дослідження, ця група виражена ще чіткіше і масштабніше – 47 % людей до 35 років.
Для багатьох молодих українців, які тільки починають трудовий шлях, заробітки за кордоном стають чи не єдиним виходом. Затим перетворюються у життєву норму і основну зайнятість, через що у більшості і носять тимчасовий, циркулярний характер. Так, за даними вже згаданого ЦЕС, 52 % українських трудових мігрантів до ЄС мають короткострокові дозволи на перебування – до одного року.
У вітчизняних агентствах, що займаються працевлаштуванням у країнах близького зарубіжжя і активино рекламують свої послуги, кажуть, чи не на кожному польському підприємстві, де працюють українці, можна зустріти групи молодих людей до 30-ти. До того ж без гендерного балансу, бо трудові мігранти переважно чоловіки. Така ситуація не лише у Польщі. Згідно статистики Німецької консультативної групи в Україні, у 2017-му 70 % усіх трудових мігрантів-українців були чоловічої статі (крім Італії, де 71 % трудових мігрантів – жінки).
“Обіцяють одні умови, а коли приїжджаєш – зовсім інше”
З наведеними дослідженнями погоджується і молодий заробітчанин 24-річний Дмитро Шило з Прилук, що на Чернігівщині. Він працював у Польщі вже двічі і хоча щоразу повертався до України, шукати роботу вдома не хоче.
– Рушити по накатаному знайомими маршруту – на роботу до Польщі, вирішив, бо не знаходив зайнятості з гарною платнею на батьківщині, – ділиться Дмитро. – Перша моя закордонна вакансія – працівник речового складу. Гроші за неї я мав заплатити не наперед, чого робити нікому не раджу, а по приїзду. Я не став чекати запрошення і поїхав без нього по біометричному паспорту. Щоб перетнути кордон в такому разі прикордонникам треба показувати, що в тебе є гроші. Як це не дивно, але зі мною їхав чоловік якого зняли з автобуса, бо не показав готівку, сказав є кошти на картці.
Працював на складі фірми «Н&М» під Болеславцем в селищі Осла. Збирав замовлення. Тобто за тими накладними, що надійшли, збирав одяг і формував пакунки, відправляв на конвеєр. Працював по 10 годин у день. Один місяць нам ставили денні зміни з 06:30 до 17:00, на другий нічні – з 17:00 до 04:00. Роботодавець забезпечував робочий одяг та безкоштовний обід.
З житлом, можна сказати не пощастило. Жило у 2 кімнатах нас 8 чоловік. З однієї сторони ліс, з іншої траса. Були проблеми з гарячою водою. Одного разу взагалі прорвало трубу. І ми затопили поляків, які тільки-но зробили ремонт. Це сталося не по нашій вині, тому вони розбиралися з господарем.
Узагалі у цьому і є найбільша трудність, що рекрутери, які ніколи там не були і не бачили, обіцяють одні умови проживання, а коли приїжджаєш – зовсім інше. Приміром, для сімейних пар завжди обіцяють окрему кімнату. Та це велика рідкість, коли подібну обіцянку виконують.
Так у другу свою поїздку до Польщі, через жахливі умови проживання, я вирішив змінити місце роботи.
Підводити агенти можуть і у моменти коли на кону здоров’я. Так, моя дівчина звернулася у Польщі до лікаря, а виявилося, що агентство через яке їхали, так і не оплатило страховий внесок. Лікар міг прийняти лише за гроші. А медичні послуги коштують там недешево. Взагалі-то українці на заробітках рідко звертаються до лікаря, намагаються не втрачати робочі години, бо за лікарняний ніхто не платить.
Яскраво засів у памяті момент пов’язаний з рівнем охорони праці на таких великих робочих площах як була наша. На моїй зміні проводили пожежні навчання. Зайшлася сирена, всі працівники вийшли на вулицю, де отримали спецнакидки. Умови максимально наближені до реальності. Всі стоять і чекають поки приїдуть пожежні машини. Рівень організованості стовідсотковий.
На складі наших було відсотків 70. Це переважно молоді хлопці до 25-27. Не знаю як де, а у нас були постійні лайки, доноси, навіть бійки прямо на роботі. На чужині хочеться звісно більшої дружності.
Билися за сканери, візки, ящики… Людей багато набрали, на всіх цього не вистачало. Виходить постійно треба чекати, поки звільниться. А без роботи стояти теж не можна. Дилема.
Протистояння були і за місця у столовці, за черги до кавових автоматів. Смішно, але таке було.
Цікава деталь – у Польщі поряд з українцями все більше білорусів, молдаванів, кавказьких національностей, азіатських. З нами теж ці іноземці працювали.
Ще був комічний момент. Як кажуть було би смішно, якби не так сумно. Одна робітниця взяла брендову річ з полиць одягнула і пішла. А свою залишила взамін.
Як тільки зміниться ситуація на краще з пандемією, Дмитро збирається їхати до Польщі знову.
“Ніякої роботи вже не хотілося”
П’ять разів поспіль у Польщі працював і 24-річний Віталій Штандер із Волині. На заробітки до західної сусідки вирушає на короткі терміни. Повертається в Україну, потім їде знову. Нещодавно хлопець закінчив університет. Але за фахом нічого шукати не став, поїхав працювати знайомим маршрутом.
– Уперше про роботу в Польщі подумав, коли був студентом, на літніх канікулах, – ділиться Віталій. – Тоді так хотів поїхати, що вирушив робити паспорт за 120 км від рідного села. Подавав документи три дні. Це було у 2015-му, за закордонними паспортами були черги, їхало дуже багато людей. У нашому регіоні знайти роботу в Польщі ніколи не було проблемою. Знайомі дали номери агентів. Вони й роботу давали, і навіть організовували доїзд. Мене швидко записали на сезонні роботи.
Того разу я їхав із посвідкою малого прикордонного руху. Це хороша можливість для жителів 30-кілометрової прикордонної зони з Польщею, до якої належить і моє село.
Мене завезли до сім’ї фермерів під Варшаву збирати яблука. Жив в облаштованій прибудові до робочого ангару. Працював з 07:00 до 19:00. Платили 7 злотих за годину, житло — безкоштовно. Все зароблене віддали. То був мій перший досвід закордонних заробітків, і мені сподобалося.
Всі інші мої заробітчанські проби пов’язані з курортним містечком Свіноуйсьцє на березі Балтійського моря, де я вже другий рік із перервами працюю на кухні в готелі. Потрапити туди мені просто пощастило. Після яблук, наступного літа, ми з другом через інтернет знайшли роботу в Катовіце. Але там були зовсім не ті умови, що нам обіцяли.
Тому вирішили шукати щось краще самотужки і швидко зрозуміли, що це вкрай важко без попереднього запрошення від роботодавця. Обходили всі кафе, магазини, перукарні тощо. Нічого не знайшли. Друг знав польську мову, і тому згодом усе-таки влаштувався. Мені ж місця не було, я вже збирався їхати додому. Та в одній із заробітчанських груп у соцмережі натрапив на вакансію в іншому кінці Польщі. Зважився й на останні гроші купив квиток до Свіноуйсьця.
По приїзду довелося ще заплатити до 100 злотих за вакансію. Як виявилося, це була робота через посередника. Працював на кухні з 18:00 до 02:00 ночі. Прибирав, мив посуд. Найбільше я працював 16 годин на добу. Погодився сам, аби більше заробити.
Засіла в пам’яті корупція серед польських лікарів. Я з нею зіткнувся, коли проходив медогляд. Як і в нас, пропонували за винагороду оформити медкнижку.
Також помітив,що у Польщі все більше заробітчан з Азії. В нашому готелі працювала ціла група з якоїсь азіатської країни. Їдуть не тільки українці, хоча нас серед іноземців там найбільше.
Весною минулого року, автобус яким я добирався з України прямо в Свіноуйсьцє потрапив у ДТП.
Як з’ясувалося, у вантажівки, яка рухалася попереду, відірвалося колесо і влучило прямо в лобове скло нашого автобуса, в якому їхало 15 пасажирів разом зі мною. На жаль, загинув водій, двох людей госпіталізували. Нас помістили в найближчу школу, де ми давали свідчення поліції і відпочивали.
Звісно, ця пригода — важкий психологічний удар, і ніякої роботи вже не хотілося. Все ж таки, як і більшість пасажирів, я не став повертатися додому, а вирушив до місця призначення.
Та в Свиноуйсьці на мене чекала ще одна несподіванка. Як виявилося по приїзду, мені зробили піврічну візу за анульованим запрошенням (!). Його анулювали, бо роботодавець зробив цей документ давно, але у візовому центрі воно пройшло. У відділі кадрів сказали чекати на нове два місяці. Аби не кататися туди-сюди, знайшов у Свиноуйсьці підробіток – вантажником в агенції перевезень. Як правило, вантажив меблі. Суто випадково вдалося винайняти недорогу кімнату за 650 злотих у літньої пари.
В Україні 24-річний Віталій ні разу роботу не шукав. Якось вирішив – краще працювати фізично за більш-менш нормальні кошти, ніж учителювати за копійки. Серед його знайомих багато дипломованих молодих земляків, які в Польщі працюють не за фахом…